?

Log in

No account? Create an account

Previous 10

Jul. 11th, 2013

МИЛОСЕРДЯ НЕ МАЄ МЕЖ. ЯК НАВЧИТИСЯ БАЧИТИ СЕРЦЕМ

Прекрасна робота українського режисера Тараса Дроня

Jul. 10th, 2013

ПОТРІБНІ ДОНОРИ НА СЬОГОДНІ

Для Алли Мельничук (рак правої лопатки, 4 ст.) на сьогодні потрібні донори, група крові – 3 +.
Хто може допомогти, відгукніться!
Звертайтесь за тел.: 095 037 67 00, Валерія

Jul. 9th, 2013

ЯК ПРОВЕСТИ ВІДПУСТКУ ПО-ХРИСТИЯНСЬКИ?

Передача «Що каже священик». Випуск 5

ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ СТАВЛЕННЯ ДО ТВАРИН

Передача «Що каже священик». Випуск 4

Jul. 1st, 2013

Я БУДУ КРІЗЬ СЛЬОЗИ СМІЯТИСЬ

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Contra spem spero! Без надії сподіваюсь! Леся Українка.

У такому тепер стані знаходиться наша 16-річна Аллочка Мельничук (рак правої лопатки з метастазами в легенях, 4 ст.) з Луцького р-ну. Адже лікарі не дають дитині жодних шансів на одужання. Зараз ми працюємо над тим, щоб спробувати отримати відповідь від закордонних лікарів. А поки залишається чекати. Але хочу розповісти не про це.
Цими вихідними я стала свідком рідкісних трепетних подій. Подій, які окриляють, вселяють віру в добро, підштовхують до неадекватних позитивних вчинків.
Аллу приїхали відвідати двоє людей. Волонтер з Києва, яка підтримувала дівчинку протягом лікування в Національному інституті раку і 16-річна дівчинка, яка лікувалась з нею в тій же лікарні, з таким же самим діагнозом. Це дівча приїхало саме з Тернополя, щоб відвідати в лікарні свою подругу, при тім видно, що ходити їй важко, адже свого часу в неї було видалено частину бедра. Хіба це не подвиг нашого часу?
Або приїхати з Києва просто до дівчинки, яка не є твоєю родичкою, а просто знайома. На мою думку, і це подвиг!
А скільки радості я побачила в Аллиних очах, коли вони увійшли до неї в палату! Це було і здивування, і щастя, і любов одночасно. Любов до людей, з якими познайомилась лише під час хвороби.
Саме такі приємні моменти дають онкохворим діткам силу боротися з хворобою і віру в те, що ти повинен жити. Не здаватися, не впадати у відчай, а боротися. Для себе, для рідних, для ТАКИХ ЗНАЙОМИХ!

Jun. 29th, 2013

Сестриця Галя (За Борисом Грінченком)

Було Галі дванадцять літ, коли померла її мати. Крім Галі, зосталося ще двоє менших – Одарка та Василько. Плакали діти за матір’ю, плакав і батько. Але, доньки, плакати, то плакати, а там треба і перестати. Вже Бог так дав, що люди живуть і вмирають. Коли ж хто вмре, то наш обов’язок гідно його поховати, щиро помолитися, щоби Господь прийняв його до Себе, а потім споминати його в наших бесідах і молитвах. А дальше – живим треба про себе дбати – та й ще розумно дбати. Так і тут воно було.

Ранок вже був, як прокинувся малий Василько, сів, оглянувся і почав: – Де мама? Я мами хочу.

Прокинулася також Галя та Одарка.

– Не плач, – каже батько, – мама прийде…

– Ні, ні, – почав знов хлопець, – мама не прийдуть… Я хочу мами…

Вже й Одарка почала плакати і батько не знав, як дітей зацитькати. Але знала Галя. Вона обійняла братчика й сестричку і притулила їх до себе та почала тихенько шепотіти їм щось до вуха. Лише дещо чув батько з того шепоту.

– Не плач, я каші зварю… Будь тихо, я ляльок нароблю… Я вам «котка» заспіваю…

– А ти не вмієш, – каже хлопець.

– Вмію, вмію, добре вмію! – і почала «котка» співати, того «котка», що ще недавно співала їм мама. Діти слухали, втихомирювались, а там заспокоїлися цілком.

– Я вставати хочу! – каже Василько. І почала Галя взувати його в чоботи. Незручно взувала, бо де їй ще до того, але взула. А там вбрала й Одарку. Намучилася Галя, доки вмила Василька, бо він не любить вмиватися, але таки вмила.

– Тату, ми хочемо їсти, – почали діти. Батько дістав з полиці хліба, але Василько не хотів брати.

– Я каші хочу! – і почав плакати. Тут знов Галя почала йому щось тихо казати, і він затих. Вже то жіноча вдача така, що знає, як дітей зацитькувати. А як зацитькала, то дала обом по скибочці хліба, посолила і діти почали їсти. В хаті було ще холодно, Галя знайшла якусь одежину і позагортала дітей – що вже й батькові це подобалося. Треба було щось варити, і батько приніс дров та розпалив у печі. А дальше знайшов круп і хотів сипати в горнець, як Галя почала:

– Тату, я сама зроблю… Я знаю…

Батько глянув на Галю та:

– Куди тобі! Ти ще мала!

– Я хоч мала, а знаю! Я навчуся, а тепер як-небудь… Мами нема… – і ясні сльози виступили в діточих очах, але вона не заплакала. Почала Галя поратися коло горшків так, що й батькові дивно стало. Вона сама ще дитина. Та як придивився, то й каже собі: «Господиня з неї буде!» – і вийшов з хати. І менші діти, мабуть, дивувалися. Ще недавно вона з ними бавилася, а тепер вона їх одягає, годує, варить – зовсім, як мама.

Підбіг до Галі Василько, обняв її та: – Ти, Галю, звариш мені каші?

– Зварю, зварю! – і погладила хлопця по голові.

– Ти погладь мене так, як мама мене гладили.

І Галя погладила ще раз – точно так, як гладила мама. Підійшла й Одарка, і її треба було погладити.

Пройшло трошки часу, як каша була готова і діти їли, немов забувши на хвилю за своє горе. Лише батько не їв нічого – йому не хотілося їсти.

Вже по обіді підійшов Василько до батька, взяв його за руку і каже: – Тату!.. Тату!..

– Що, дитино?

– Чи тепер Галя буде нам мамою?

– Буде, буде! – відповів батько і сльози залили йому очі. І дивно йому було, що які то поважні думки бувають в малих дітей, коли приходиться їм лихо переживати.

– Вона нам вже їсти зварила…

– Еге, еге! – потакнув батько. – Вона вам буде їсти варити, вона все вам зробить.

– Так, як мама?

– Так, синку!

Прийшла вечеря – перша вечеря без матері. А по вечері… – Галю, роззуй мене… Галю, роздягни мене… Галю, понакривай нас…

Як же Галя їх понакривала, тоді: – Галю, розкажи нам казку так, як мама казали…

– Про трьох сестер і калинову сопілку, – додала Одарка.

І почала Галя, схилившись над дітьми:

– Жив собі дід і баба і було в них три дочки, а найменша Галя…

– Так, як ти! – перехоплює хлопець.

– Еге, так! От пішли вони до ліса по ягоди. Старші сестри рвуть і їдять, а Галя в горщичок збирає, щоби татові й мамі додому принести.

– Так, як ти, – каже хлопець… Ще дальше Галя оповідає, а дітям очі стулюються більше і більше, і тихий сон їх оповиває. Заснули діти і старий батько заснув. Тільки Галя ще не спить – вона ж мама для цих дітей, вона господиня в хаті. Так вона не думає, але вона вже так робить. Вона так мусить робити.

Але вона ще не молилася, отже стає на коліна перед образами і починає молитися поважно і щиро. Зговорила «Отче наш», «Богородице Діво», а тоді почала молитися так, як діточе серце їй казало: – Господи Боже! Візьми мою маму до Себе, щоби там було їй добре і щоби вона нас споминала. А мені поможи, Господи, щоби я навчилася робити, що треба, і щоби я була замість мами братикові й сестриці…

Як же скінчила молитву, то вдарила три поклони, а тоді підійшла до братика й сестрички, повкривала їх ще раз, а там вже і сама коло них притулилася. За хвилину всі спали, тільки ангел-хоронитель дивився на Галю і дивувався, що який в тім діточім тілі великий розум; яка щира душа в тої дочки, що сама ще з діточого віку не виросла. І поблагословивши її своєю ангельською рукою, він сказав: «Молитва її була дорожча, ніж дорогі перли, і миліша, ніж найкращі квіти. А праця її минулого дня дорожча над усе. Перед сходом сонця я занесу все те перед Божий Престіл і розкажу її матері, яку добру дочку вона на своє місце полишила. Господнє благословення буде з отсею дитиною ціле її життя».

Ось такою розумною та щирою дівчиною була Галя. При ній повиростали її брат і сестра, і батько не міг натішитися своєю дочкою. А що вже люди – так тії не могли нахвалитися, яка то Галя розумна, і щира, і добра. Усі дуже її любили і поважали.

Jun. 26th, 2013

МИ ЇМ ПОТРІБНІ!

Сьогодні у мене більш-менш вільніший день, тож я вирішила відвідати діток в дитячому онковідділенні. Тим більше, що вже є декілька новеньких пацієнтів, з якими я не знайома. Думала, забіжу на годинку, а побула... значно довше.
Невже можна зайти і відразу піти від дівчинки-підлітка, яка дивиться на тебе, сміється, щось розказує... і так хоче, щоб ти не йшла. А може це її останні години? Саме ця дівчинка, якій 16, і знає про це, бо на жаль, як сказали лікарі, нічим їй вже не можна допомогти. Тож скільки їй ще судилось бути разом з нами, відомо лише Богові. У неї був занадто веселий вигляд – це своєрідний захист, як пояснила згодом психолог. Бо якщо не буде позитиву, то буде депресія, сказала вона. Краще вже перше, подумала я. Я сьогодні сама, каже до мене дівча. Бо так з нею в палаті перебувала старша сестричка, а якраз сьогодні побігла в училище захищатись, бо закінчує навчальний заклад. А ще – сьогодні їй на стіну "Вконтактах" написав коротеньке побажання один з братів Борисенків. Тепер вона сидить і думає: додасть він її в друзі чи ні? Адже це один із улюблених її співаків. Каже, подивилась, дійсно він. Бо кілька разів шукала його в соцмережах, але не знайшла, бо багато клонів розвелось. А тут – такий сюрприз! Краще нехай думає про Борисенків, ніж про щось погане. А я їй пообіцяла, як буде виписуватися (десь за три дні), то ми подаруємо їй два квитки на 3Д фільм – для неї і когось із сестричок. Вона дуже зраділа, і я теж, що змогла зробити їй якусь приємність.
Познайомилась в іншій палаті з новеньким 7-річним хлопчиком. На жаль, він не встає, а тільки лежить. Хоча хлопча дуже позитивне, відповідав на всі запитання, а як піднявся трохи, то видно було, які у нього гарні великі очі. Перебуває в палаті з бабусею. Бабуся – молодець, тримається стійко, і звісно, вірить, що онучок підніметься на ноги. А воно так і буде, бо віра творить дива!
У наступній палаті була дівчинка двох з половиною років, з великими чорними очима. Я зайшла, вона почала плакати, думала вже виходити. А вона побачила мене – і перестала плакати. Я познайомилась з її мамою, молоденька така вона. А потім ми разом з нею виганяли від дитини вавку на дерево, а потім на будинок, бо малюні заболіла ручка.
Був ще один 7-річний хлопчик, він уже завершив основне лікування і прийшовши просто на планову перевірку, так і залишився в лікарні, бо як виявилось попадали всі аналізи. Говорили з його мамою про садочок, школу, адже наші дітки однолітки. Розкажіть ще щось, просила вона. І ми говорили. Довго.
А ще – було б добре зібрати для дітей настільних ігор, різних, щоб були на балансі відділення. Тоді кожен зможе гратися іграми коли захоче, і якими захоче. Бо цього якраз у нас і не вистачає. А нема ігор – сидять в ноутбуці ( в кого є), а в кого нема – нудяться. А так би день швидше проходив, і батьки гралися б разом зі своїми дітьми. Може в когось є зайві в гарному стані настільні ігри, поділіться з нашею малечою, будь ласка!

Jun. 23rd, 2013

ТРІЙЦЯ

Підготував Андрій Гнатюк

Трійця – одне з найбільших християнських свят. Вона підтверджує один з найголовніших догматів православної віри – про Триєдиного Бога. Бог Отець послав до нас Сина; Бог Син навчив нас любити Бога й ближніх, постраждав за нас на хресті, воскрес і вознісся на небо, обіцяючи учням Утішителя – Духа Святого. І цей Дух зійшов на учнів і наповнює засновану Христом Церкву. Зішестя Святого Духа наче завершує повну іпостась Бога, якого сповідує Православна, Католицька Церкви та частина протестантів. Водночас Зішестя Святого Духа завершує утворення самої Христової Церкви.



Виникнення свята. Значення Зішестя Святого Духа

За традицією Православної Церкви другий день великих свят присвячується особам, які вагомо долучилися до цієї події. Тому другий день П’ятдесятниці присвячується Святому Духові, через Якого Христос заснував Святу Церкву.

Говорячи про благодать, ми не можемо не мати на увазі присутність Святого Духа. Іноді частіше згадуємо про нього, ніж про самого Христа. Так уже сталося, що з давніх-давен все у світі ділиться навпіл. Подібно і в Церкві, яка також ніби ділиться на дві частини: Церкву торжествуючу, ту, що на небі, і Церкву земну – войовничу, яка знову ж таки пов’язана боротьбою з двома протилежними явищами – добра проти зла, Святого Духа проти злого духа. Тож, там, де немає Святого Духа, немає благодаті, там немає покровительства Божого. Святий Дух – це ангели-охоронці, послані Богом при хрещенні людини. Нехрещена людина не поєднана з Христом, а отже на неї не зійшла благодать Святого Духа. Ця людина без опіки Божої, поза тою міцною Трійцею, яка береже наші душі. У своїх молитвах ми звертаємося до Бога, до Христа, який шле на нас Святий Дух.

Саме таке Таїнство відбувається й під час хіротоній – висвячення у церковний сан. Після Зішестя Святого Духа апостоли не тільки отримали владу і право роздавати Його дар віруючим, але й передавати те право своїм наступникам, єпископам, а ті – знову ж своїм наступникам. Ця спадковість від часів апостольських, від часу заснування Церкви тримається й донині. І це основа Христової церкви. Ці традиції зберігає й Українська Православна Церква Київського Патріархату. Апостольська спадковість ніколи не була перервана, адже Патріарха Філарета з іншими владиками, які висвячують на єпископів, теж висвячували ті, хто отримав спадкову від апостолів благодать Святого Духа. І забрати цю благодать не в силі ніхто, тому розмови про неблагодатність Київського Патріархату безглузді, адже Дух Святий знеславлений не буває. Він сходить і під час щиросердної сповіді, коли людина відчуває легкість після очищення душі від гріхів.

Яскравим прикладом боротьби добра зі злом може служити вичитка, яку правлять у монастирях для зцілення одержимих. Аби вигнати злого духа, який вселяється в людину, іноді необхідно кілька місяців, а то й років. Одержимими є ті, хто не може прикластися до ікон, святих мощей, прийняти Причастя або дико реагує на молитви чи згадування Бога. Хоча правильніше сказати – реагують не люди, а та зла сила, яка живе в людині й намагається протистояти благодаті Божій. Боротьба зі злими силами надто складна, особливо, коли порушують їх спокій. Тому для такої боротьби необхідна сильна воля самої людини. І той, хто знаходить у собі сили постійно молитися, має надію на спасіння. Лише вигнання злого духа може дати місце для оселення в душі Духа Святого.

Святий Дух – це зцілення не тільки від духовних хвороб, а й тілесних. Старці, які в давнину жили в монастирях, окрім того, що молилися, давали їсти недужим, які приходили до них, зілля, яким харчувалися самі. Так чинив зокрема відомий Агапит Печерський. Здавалося б, звичайна трава, але чому з рук Агапита вона була помічною? Чому якби хворий зірвав її сам, то не досяг би необхідного результату? Бо молитва цілителя Агапита закликала на хворого благодать Святого Духа, чого не здатен зробити жоден екстрасенс. Монаше зцілення має велику силу, бо воно від Бога. Воно просякнуте неустанною молитвою, великою любов’ю до ближнього. Саме тому на Богослужіння корисно подавати записки за здоров’я, адже це не просто згадування імен. На Літургії, під час Євхаристичного канону, коли хліб і вино переосутнюються на Тіло і Кров Ісуса Христа, сходить Дух Святий. Не може це диво існувати без Святого Духа. Він сходить невидимо, але ми Його відчуваємо після щирої молитви чи Причастя. Скільки б екстрасенси, «баби» «діди» й інші відьмаки не махали руками, не читали молитви, часто перекручені (чи то від незнання, чи то заради чаклунства), вони ніколи не досягнуть тієї вершини, якої досягне благословенна Церквою на цю справу людина. Тож, як бачимо, Зішестя Святого Духа на апостолів – визначна подія в історії Церкви, без якої не можна було б говорити про спасіння.



Українська мова – дар Святого Духа

Трійцю ще називають П’ятдесятницею, бо відзначають на 50-й день після Великодня. Того дня учні Ісуса Христа разом з Матір’ю Божою й деякими святими жінками й іудеями зібралися на Сіонській горі. Вони чекали обіцяного Господом Зішестя Святого Духа. І раптом зчинився шум із неба, ніби буря раптово зірвалась, і переповнила весь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, наче вогняні, які по одному осіли на апостолах. Усі ж вони сповнилися Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав. Згодом апостоли пішли по різних землях проповідувати слово Христове зрозумілою кожному мовою. Тож, враховуючи цю значну подію, можемо чітко сказати, що кожна мова – від Бога, а отже, слухати Богослужіння українською – цілком нормальне і законне бажання вірян. Жодні заяви на зразок того, що українська мова «не достойна», аби ній відправлялись Богослужіння, не мають підстав. Рідною мовою вірянин розуміє, про що правиться в церкві, а отже, є надія, що він уникатиме більшості гріхів.

Волин. єпарх. відом.– 2005.– № 06 (07)

Jun. 22nd, 2013

Вибух позитиву

20-21 червня благодійники з усієї України з’їхалися до Києва, щоб поділитися з колегами власним позитивним досвідом та успішними реалізованими проектами в напрямку допомоги онкохворим дітям.
Цій зустрічі посприяв Національний інституту раку, організувавши секцію неприбуткових організацій «Медицина та громадськість разом за життя онкохворої дитини. Регіональна зустріч Міжнародної конфедерації батьків дітей хворих на рак» в рамках міжнародної науково-практичної конференції «Діагностика та лікування хворих на саркоми кісток і м’яких тканин у дітей та дорослих», що відбулася в столичному готельному комплексі «Турист».
Обговорювалися питання професійної благодійності, психосоціальної допомоги дітям під час та після лікування, паліативної допомоги тощо.
Крім основного роду діяльності – фінансової допомоги, яку надають більшість благодійних організацій, було представлено й декілька нових видів арт-терапії під час лікування важкохворої дитини.
Зокрема, БФ Олеся Довгого та Олени Горіної (Київ) застосовує у своїй діяльності метод «барабаннотерапії», який полягає у музичному постукуванні паличками щосили по барабанах, внаслідок чого дитина позбувається своїх страхів й отримує чудовий настрій. Лікують діток створенням мультиків у Києві (проект «Чотири друга» при Інституті раку), в Одесі (БФ «Пчёлка»), у Луцьку (відділ організації благодійності та соціального служіння Волинської єпархії УПЦ КП). Також розважають діток та лікують сміхом лікарняні клоуни у Києві (громадська організація «Лікарняні клоуни України), в Одесі (БФ «Пчёлка»), у Рівному (БФ «Скарбниця надії»).
Щороку БФ «Набат» (Київ) проводить веселу акцію «Сонце на капоті». Цього дня дітям дозволяють розмальовувати акварельними фарбами справжнісінькі автомобілі.
Не забувають про дітей, які завершили основне лікування БФ «Запорука»(Київ) – організатор конференції та БФ «Стопрак» (Луцьк). Вони допомагають дітлахам відчути себе переможцями й уже не перший рік набирать команду маленьких українців на Всесвітні дитячі «Ігри переможців», що проходять у Москві.
І це лише крапля в морі тієї роботи, що проводять люди, котрі борються до останнього за життя дитини.
Щороку навколо питання допомоги онкохворим дітям згуртовується усе більше благодійних організацій, головною метою яких є зініціювати на державному рівні стовідсоткове фінансове забезпечення дитячих онковідділень. Сподіваємось, держава таки почує благання онкохворих дітей та їхніх батьків й подарує їм шанс на щасливе майбутнє вже сьогодні!Фото0037Фото003322222222

May. 28th, 2013

СТАТУСИ НА СТОРІНКАХ В СОЦМЕРЕЖАХ ОНКОХВОРИХ ДІТЕЙ ВОЛИНІ

1. Жизнь имеет смысл только тогда, когда ты живёшь ради кого-то кроме себя.
2. Что я больше всего ценю в людях?
Органы, их можно продать.
3. Вы знаете, что на свете всего ужаснее? Признаюсь вам по секрету: то, что в конце концов ко всему привыкаешь.
4. Все меньше друзей, все больше знакомых.©
5. Люди були створені для того, щоб їх любили, а речі були створені для того, щоб ними користувалися. Світ знаходиться в хаосі тому, що речі люблять, а людьми користуються.
6. Мені так мало треба від життя.
Лише щоб всі близькі були здорові,
Лише щоб не здавалися хворобі,
Й не віддавали їй свої серця.

Лише щоб сонце сходило щодня,
І променями зігрівало душі,
І розчиняло темряву у тиші,
І прокидалась заспана земля.

І щоби діти виросли в сім’ї,
І щоб дитинства їх не позбавляли,
І кожну мрію й крила не ламали,
Бо не бувають діти нам чужі.

Лише щоб люди вірити могли
У те, що вірно вибрана дорога,
І що молитви всі дійшли до Бога,
І скоро прийдуть кращі вже часи.

Лише щоб мамі вірило дитя,
І кожен з нас дожив би до світанку,
Лише щоб були сили встати зранку.
Мені так мало треба від життя…

Previous 10

July 2013

S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com